Mr?ja pro Malenke Zhittja : Ukrainian Language

by V?ktor?ja Gorbunova

Overview

In the novel Dreaming of A Little Life you'll find love and disappointment, despair and hope, terrible judgment and rebirth - all that is troubling the main character who might as well live near you. It could be your neighbor or your colleague, your daughter or daughter-in-law.

A frank story of a woman who did not succumb to circumstances. A true confession of the love for life, this women’s novel makes you reflect on the mystery of birth and death.

This book merged together writer’s personal experience and that of colleagues from therapeutic groups with the stories of her clients. /// У романі "Мрія про Маленьке життя" ви знайдете любов і зневіру, відчай і надію, страшний вирок і відродження - все те, що переживає головна героїня, яка живе поруч з вами. Вона може бути вашою сусідкою або колегою, донькою чи невісткою.

Відверта оповідь жінки, яка не скорилась обставинам. Щире зізнання в коханні до життя. Жіночий роман, який примушує замислитися над таїнством народження і смерті.

Ця книжка - переплетення власного досвіду письменниці, переживань колег з терапевтичних груп та історій її клієнток.

Vіktorіja Gorbunova - Mrіja pro Malenke Zhittja

Product Details

ISBN-13:	9781782678069
Publisher:	Glagoslav Distribution
Publication date:	12/01/2012
Sold by:	Barnes & Noble
Format:	eBook
Pages:	200
File size:	260 KB
Language:	Ukrainian

About the Author

Author Victoria Gorbunova, PhD is a professor of psychology. Born in the city of Tiraspol, she studied practical psychology in Zhytomyr State University. She worked as a school psychologist, a staff psychologist at one of the leading Ukrainian banks, a business coach, a teacher of psychology at the University. Now a lecturer in social and applied psychology at the Zhytomyr State University of Ivan Franko, Victoria has her own consulting practice and continues to study psychotherapy, following Ukrainian and international programs, organizing business-trainings on personal growth, being also professionally engaged in the problems of team-building psychology. Author of books Memoirs of a School Psychologist (Nora-Press, 2009) and Dreaming of A Little Life (Nora-Press, 2010). Victoria earned the Publishers Choice Award at the Ukrainian literary contest Coronation of the Word in 2010. /// Вікторія Горбунова - кандидат психологічних наук, доцент. Народилася у м. Тирасполі, отримала освіту практичного психолога в Житомирському державному університеті. Працювала шкільним психологом, психологом в одному з провідних українських комерційних банків, бізнес-тренером, викладачем психології в університеті.; Зараз- викладач кафедри соціальної та практичної психології Житомирського державного університету імені Івана Франка, має власну консультативну практику, продовжує навчатися психотерапії в рамках українських та міжнароді1 програм, веде бїзнес-тренїнги та тренінги особистісного зростання, фахово займається проблемами психології командотворення. Автор книг «Записки шкільного психолога» («Нора-Друк», 2009) та «Мрія про Маленьке життя» («Нора-Друк», 2010). За останню отримала диплом «Вибір видавців» Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова - 2010».

Read an Excerpt

ЗАВТРА АБО ВЕЧІР ПЕРШИЙ…

Не знаю, як і в кого, а в мене спочатку була мрія! Мрія – це така маленька чарівниця, яка ще тільки вчиться, і думаю, не дуже старається, бо справджується не так часто, як би хотілося.

Так от, до мене прийшла Мрія, прийшла, як і годиться, ввечері, біля сну. Я її спочатку навіть і не помітила серед інших гостей-думок: планів, прожектів, ідей… Вони всі збираються, як правило, години біля одинадцятої, коли я вже заколисую подушку і горнуся до Нього. Гості галасують, штовхаються, лізуть одне поперед іншого, все хочуть поділитися собою. Я, залежно від Настрою, обираю співрозмовника і ми теревенимо то кілька хвилин, а то й година минає, якщо тема цікава.

Настрій уже кілька днів у депресії. Він вважає, що мої роки минають по-островськи безцільно, що я загубила всі свої бажання і прагнення. Каже: «Живеш, як рибка в акваріумі – світу не бачиш. Задовольняєшся тим, що маєш! А що маєш? Винайняту квартиру, пошарпані стіни, порожній холодильник і мізерну зарплатню викладачки периферійного вузу? Де прагнення змінити життя? Побудувати кар’єру. Переїхати до столиці». І справді – прагнення останнім часом на вечірню розмову не поспішали, та я їх особливо і не кликала. А коли Настрій у такому стані, то думки линуть переважно невтішні. Однак я за професією психолог, і, судячи з усього, за діагнозом теж, тому з Настроєм борюся – кличу на допомогу плани.

Плани – ще не прагнення. їм не вистачає мотивуючої сили, але вже щось. Для очистки совісті згодяться. Плани – гості-довгосиди в кращих обломовських традиціях. Найбільше люблю плани про власне житло. Приходить такий План, ми придумуємо майбутню квартиру: скільки кімнат, як вони розташовані, на якому поверсі й починаємо планувати. Перш за все, виносимо стіни. Це обов’язково, бо ні сталінки, ні хрущовки, ні квартири з поліпшеним плануванням нас не влаштовують; про сучасні новобуди планувати нахабства не вистачає.

Стіни винесено, і почалося… У квартирі обов’язково має бути зала або хол, або інше місце для прийому гостей і затишної сімейної бесіди. Відповідно до кількості кімнат, які ми з Планом передбачили, – залу обладнаємо або в окремому приміщенні, і тоді вона світла та простора; або в коридорі за рахунок зменшення простору інших кімнат, і тоді вона буде затишною та комфортною; або… про залу в однокімнатній квартирі розкажу пізніше, але сумнівів ніяких – вона є!

Кабінет. Іноді два. Без кабінету ми не можемо. Ми викладачі, вчені, дослідники. І в нас із Ним є Комп’ютер, за який ми постійно боремося. Комп’ютер – наша спільна власність. Перше придбання, яке зробили в шлюбі. Він – третій член родини, причому – найголовніший. Заради нього ми вмовили квартирну хазяйку відчинити другу кімнату. В ній абсолютно нічого немає, тільки він на невеличкому столику і стілець, куплений спеціально для Комп’ютера. Кожне з нас намагається побути з Комп’ютером наодинці, викроїти годинку-другу, доки інший читає, їсть, спить або ніжиться у пінній ванні. Ми Комп’ютер любимо і він платить нам взаємністю: стійко працює, дозволяє запускати одночасно несумісні програми конкуруючих фірм-виробників, тихо світиться і грає музику на замовлення. Зрозуміло, що кабінет потрібен і нам, і Комп’ютеру, йому без кабінету ніяк. Страшно подумати, але настане час і ми придбаємо другий Комп’ютер. Хтось із нас зрадить першому, і цим двом зрадникам буде потрібен другий кабінет. Якщо плануємо маленьку квартиру – кабінет на утепленій лоджії чи балконі – маленький, але затишний, і Комп’ютеру буде там добре.

Спальня. Ми з Ним спимо. Сни бачимо регулярно. Тож без спальні не обійтися. Під час планування я на неї чомусь відводжу найменше часу. Чому? Ми натури дієві. Любимо просинатися рано, бігти до Комп’ютера, хто перший, і – писати, писати, писати… Є ще одне чому, про яке я писати не буду, бо раптом Він прочитає – Комп’ютер же в нас один. А ображати Його не можна – бо люблю більше за Комп’ютер – це точно. Якщо квартира однокімнатна – спальня компактна – ховається в шафу чи нішу і, тоді все інше – зала або хол.

Дитяча. Вона теж має бути. Тут мене Мрія і підловила. Втрутилась у нашу з Планом розмову і так хитро: «А дитяча для кого? Може, помріємо?». – «Пізніше помріємо», – відмахнулася я, а потім, як окропом: «Дитяча! Дитина! Господи, скільки ж мені? А я ще навіть і не мріяла!». Мрія засміялася, я відчула – знущається. Але тут прийшов Сон і був таким наполегливим, що я йому повірила і попливла: звуки за вікном (спочатку звичні й непомітні) стають виразніші й чіткіші, а от уже кудись линуть, віддаляються, зникають.

Сон – звабник. Заколише, поцілує, а там і незчуєшся, як віддасися, нема тебе. Десь крізь туман і ману я чула і бачила Мрію. Вона обернулася на маленьке химерне дитя і бігла полем – звала за собою, ховалася у лісі, дражнилася, ковзала веселкою – на те вона і чарівниця, яка лише навчається.

...