Read an Excerpt
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини, Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики; на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її, Оксана і служебка. Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль.
П е р е б і й н и й (до гостя)
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
поки ми там на цвинтарі балачки
провадили.
П е р е б і й н и х а
(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)
Боярине, прошу
зажити з нами хліба-солі.
С т е п а н (уклоняючись)
Рад би,
шановна паніматко, та не смію,
коли б не гнівались старі бояри, -
я й так уже давно від них одбився.
П е р е б і й н и й
Про них ти не турбуйся. Підкоморій
їх запросив на бенкет, а тебе
я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, -
щось недугую трохи, то не можу
на бенкетах гуляти, а Степана,
по давній приязні до його батька,
хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодик, йому ще не пристало
на бенкети великі учащати".
Боярам, видко, вже запах медок
та варенуха, отже, роздобрились
та й мовили: "Нехай собі п а р н і н к а
сидить у тебе хоч і до від'їзду.
Навіщо він нам здався?"
С т е п а н
От спасибі,
панотченьку!
(Зіходить на рундук з господарями).
П е р е б і й н и й
Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояри. ...
