Ja Znaju Shho Ti Znaesh, Shho Ja Znaju : Ukrainian Language

by ?ren Rozdobud'ko

Overview

This book is in the Ukrainian language. Many people out there seek better life in a foreign country. They are friendly with their new hosts and look in their eyes hoping to find acceptance on an alien soil. They adapt. They get used to. From time to time, some of them get lucky. From time to time – they gain clarity and faith. From time to time they find love. And then, death.

In a small German town a Bed’n Breakfast owner Frau Schulz is watching her new visitors, immigrants from Ukraine. She knows them better than they know her. She needs to pick one of them to helps her decipher a letter from the past… Ya Znayu, Irene Rozdobudko.

/// Їх багато по усіх світах – тих, хто шукає кращої долі в чужій країні. Вони приязно посміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони пристосовуються. Вони звикають. Часом, комусь з них випадає удача. Часом – прозріння і повернення. Часом – нова любов. А іноді й смерть…

…За своїми постояльцями - емігрантами з України - спостерігає хазяйка котеджу невеличкого німецького містечка фрау Шульце. Вона знає про них набагато більше, ніж вони про себе. З них їй треба обрати лише одного – того, хто «розшифрує» для неї листа з минулого.

Іren Rozdobud'ko - Ja Znaju Shho Ti Znaesh, Shho Ja Znaju

Product Details

ISBN-13:	9781782678229
Publisher:	Glagoslav Distribution
Publication date:	12/01/2012
Sold by:	Barnes & Noble
Format:	eBook
Pages:	240
File size:	811 KB
Language:	Ukrainian

About the Author

Called “The Lady Detective of Ukrainian literature” by the media for her splendid earlier detective books, Irene Rozdobudko has recently burst into book market with a dozen award winning titles ranging from a light absurd comedy to a heavy psychological thriller and quickly claimed her rightful place among masters of modern literature in her native Ukraine. A graduate of Kyiv National University in journalism, Irene started small, from a modest job of a waitress in a restaurant, later taking occasional jobs in a circus and a video store. Her talent for the written word eventually came into fruition when she landed a gig right down her professional alley in one of Kyiv’s major newspapers “Rodoslav” and journal “Suchasnast”. Her career took an interesting turn when she began working on national radio, became an observer for another major newspaper and later editor for woman’s magazine “Natalie”, editor-in-chief for the magazine “Storytelling Caravan - Ukraine” and a reporter for the journal “Academia”. Irene Rozdobudko is one of the most popular writers in Ukraine today and has a lively, engaging writing style that makes her works accessible to a wide reading audience. Irene points very skilfully those aspects of human nature that drive decisions and give direction to a person’s life, as well as other people’s destiny. Her cinematographic vision of action and psychologically complicated, delicately worked out characters who have first-hand knowledge of life’s irony and wisdom make her novels perfect for the big screen adaptation as well as for the honourable place on a book shelf of a top quality modern literature devotee. The author’s novel The Lost Button recently became a film. Irene’s artistic brilliance won the author a national price in literature “Coronation of the Word” three times.

Read an Excerpt

Кiнець березня був схожий на початок сiчня – пронизливий вiтер, сльота, обважнiлi сирi хмари, що низько провисали над мiстом без жодної обнадiйливої шпарини, в яку могло б зазирнути сонце, пiд ногами хлюпотiло сiре брудне мiсиво. Щоранку його педантично згрiбали, вивозили кудись за мiсто, але щовечора знову падав мокрий снiг i мiстечко перетворювалась на тарiлку з пiдгорiлою манною кашею.

Ноги вгрузали в неї i промокали до кiсток. Автобуси не ходили.

Хоча, якi автобуси? У цьому мiстi їх не було – всi пересувалися на власних авто.

Проминувши кiлька кварталiв, Тетяна вийшла на центральну вулицю i пiшла повiльнiше, вiдчуваючи, як чоботи поволi наповнюються водою. Це було неприємно, нiби йдеш у паперовому взуттi. Ще мить – розповзеться i доведеться мiсити мокрий снiг босонiж

Не вистачало ще захворiти!

Кав'ярнi були майже порожнi – жителі цього мiстечка засинали рано або сидiли по нiчних клубах. Лише Макдональдз свiтився, мов китайський лiхтарик. У ньому товклася молодь.

Голова розколювалась, волосся пропахло тютюном. Тетяна механiчним рухом пiднесла пасмо до носа, понюхала i зморщилась. Волосся у неї було довге, хвилясто розсипалося по плечах, мало доглянутий вигляд. Але ж цей ненависний запах! Тепер вiн супроводжував її завжди. Навiть якщо вона щоранку мила голову, охайно вкладала зачiску феном i щедро поливала парфумами. Марно. Усе марно.

Вода в чоботах почала хлюпати. Тетяна пошкодувала, що не одягла вовнянi шкарпетки. Принаймнi тодi не розтерла б нiг, а тепер мало того, що вони мокрi, то ще й чоботи почали муляти. Завтра на пальцях розквiтнуть пухирi. Тетяна зупинилась.

I одразу почула тихе: «Фрау…».

Звiсно! Варто зупинитись, як чуєш пропозицiї.

– Фрау…

– Пiшов ти… – процидiла Тетяна, думаючи про мокрi ноги i можливi пухирi. Зачувши незнайому мову, чоловiк здивовано вiдступив.

Було далеко за пiвнiч. Звiсно, поряднi фрау в такий час уже сплять.

А вулицями блукають ось такi дешевi повiї в мокрих чоботах!

Ех, знав би вiн, як годину тому чи навiть менше вона стояла в колi свiтла – в елегантному сiрому костюмi-трiйцi: брюки, жилет (пiд яким – нiчого!) i пiджак. I млосним голосом, в якому було бiльше надривної, з хрипотою, пристрастi, нiж спiву, томно шепотiла в стилiзований пiд старовину мiкрофон:

Vor der Kaserne

Vor dem groЯen Tor

Stand eine Laterne

Und steht sie noch davor

So woll'n wir uns da wieder seh'n

Bei der Laterne wollen wir steh'n

Wie einst Lili Marleen…

Колись давно, стоячи на пошарпанiй пiдлозi шкiльної сцени, пiд жахливий акомпанемент учителя музики вона уявляла саме те, що вiдбувається з нею зараз! Замiсть саморобної сукнi, з нашитими блискiтками, бачила себе в колi тьмяного свiтла, в костюмi з добротної тонкої вовни, в туфлях на високих пiдборах, у горжетцi з блакитної норки…

Навiть у найсмiливiших мрiях не уявляла, що колись буде саме так.

Але хiба могла знати, що нинi, на вулицi нiмецького мiстечка N її нудитиме вiд цiєї пiснi, вiд запаху тютюну, вiд того, що у неї мокрi ноги, а чоботи вже третiй мiсяць безбожно пропускають воду, хоча коштували цiлих сто євро. Сто євро коту пiд хвiст!

Треба було негайно рятувати ситуацiю. Тетяна поглянула на вiкна Макдональдзу i рiшуче попрямувала до входу.

У примiщеннi на всі заставки лунала музика – якась мiсцева попса, за столиками сидiла молодь.

Тетяна швидким поглядом окинула залу, аби впевнитись, що серед юнакiв немає вiдвiдувачiв її клубу i, зробивши байдужий вигляд, попрямувала до вбиральнi.

Глянула на себе у велике люстро. Пiд очима – тiнi. Не варто було пити з останнiм клiєнтом! Але вiн так прискiпливо дивився, що вона не змогла зiмiтувати ковток.

От i маєш. Треба вдома прикласти до очей пакетики з заваркою, якщо сон не зморить ранiше.

Тетяна зачинилася в кабiнцi. Почула, як до вбиральнi зайшли дiвчатка. Голосно загомонiли, заклямкали ручкою на дверях

Тетяна швидко скинула пальто, повiсила на гачок. Пiдтягнула до колiн джинси, i, всiвшись на кришку унiтаза, почала обгортати ступнi туалетним папером. Як вояк на фронтi. Добре, що паперу було багато.

...