eBook
Related collections and offers
Overview
This novel is in the Ukrainian language. Genitive Case is a novel about women of our time, residing in Kyiv, who have lived through Perestroika, Chernobyl, the collapse of the Soviet Union and economic crisis. They all met in the hospital in the maternity ward where they gave birth to children on the New Year Eve.
Each of the characters life has developed in its own way, but all are worthy of admiration, as they were able to withstand the challenges life throws at them.
Years passed, and now fate brings them together again. Surprisingly, their adult children, all Capricorn’s, met each other even before their mothers met again... Rodovyi Vidminok, Mila Invancova.
/// «Родовий відмінок» - роман про наших сучасниць, киянок, жінок, в житті яких основними віхами стали перебудова, Чорнобиль, розвал Союзу, економічна криза.
Знакова подія у їхній долі - знайомство в пологовому будинку початку вісімдесятих, де вони напередодні Нового року народили дітей.
У кожної з героїнь життя склалося по-своєму, проте всі вони гідні захоплення, тому що зуміли вистояти перед неймовірними труднощами як побутового, так і морального характеру.
Минули роки, і ось доля знову зводить їх разом. Дивно, але їхні дорослі діти-Козероги, як виявилося, познайомилися ще до того, як зустрілися давні подруги ...
Mіla Іvancova - Rodovij vіdmіnok
Product Details
ISBN-13: | 9781782678168 |
---|---|
Publisher: | Glagoslav Distribution |
Publication date: | 12/01/2012 |
Sold by: | Barnes & Noble |
Format: | eBook |
Pages: | 296 |
File size: | 409 KB |
Language: | Ukrainian |
About the Author
Read an Excerpt
ЧАСТИНА ПЕРША
ЧИСТИЛИЩЕ
Першою неприємнiстю у будь-якiй лiкарнi є заповнення особової картки, яка в руках персоналу може стати лаконiчною iсторiєю хвороби чи товстою книжкою, яку нiколи нiде не надрукують. Пологовий будинок першої половини вiсiмдесятих у передноворiчному Києвi не був винятком. Споглядаючи досвiдченим оком схвильовану породiллю, чергова медсестра ставить iз десяток-пiвтора запитань про все, що згiдно з анкетою є важливим за цих обставин.
Перенести анкетування на пiзнiше вдається лише тим, хто вже не може терпiти i, зiбравши руками докупи переднiй та заднiй подоли спiдницi (щоб не впустити додолу найцiннiше), позойкуючи, нервово шукають очима, куди б лягти… Цих опитувати марно. Їх опитають пiзнiше або запитають у рiдних. А тих, котрi народили дорогою, в лiфтi чи, випадково, вдома, не дочекавшись «Швидкої», все ж «описують» у черзi наступних манiпуляцiй.
Ще треба мати з собою направлення з жiночої консультацiї. Це святе! I всi жiнки це знають. Тож носять із собою заздалегiдь, куди б не йшли.
Але бувають безтолковi особи, котрi умудряються того самого дня вийти з iншою сумочкою. От студентка Iринка, наприклад. Цей русявий кучерявий, колись стрункий, а тепер обважнiлий ангел був заляканий персоналом такими фразами:
– Знаємо ми вас, молодих! Ми таких уже бачили… Нi тобi iменi, нi прописки, нi направлення, а потiм – шасть! А країнi – подаруночок!
Чоловiк Iринки у передпокої запевняв, що вони не збираються робити подаруночки країнi, Iринка плакала чи то вiд болю, чи вiд образи, а процес розвивався природним шляхом. Заповнили анкету зi слiв, поставили на картцi олiвцем великий знак запитання. Iринку вiдвели на другий поверх до передпологової палати, але поглядали суворо.
До слова, щоб не подумали, що до цього закладу можна потрапити в тому, в чому б вам хотiлося, кiлька слiв про форму одягу: не без зiтхання, здригання, гидливостi та смiху крiзь сльози.
Мало хто лягає сюди заздалегiдь. А тим, кому «припекло», загалом не до вбрання, аби лише все вийшло, як належить. Але ритуал переодягання – то святе… Усе своє нестерильне i домашнє залишається родичам або здається кастелянцi в спецiальну шафку пiд ключ.
Натомiсть видають:
– капцi-шльопанцi, начебто шкiрянi, начебто тi, що пройшли санобробку, величезнi;
– хустку-трикутник бавовняну;
– сорочку нiчну бавовняну без розмiру, страшну;
– халат, колись веселого кольору, без ґудзикiв, тобто «на запах», без пояса. Теж страшний.
На наївне запитання про пояс вiдповiдь медперсоналу недосвiдченим така:
– А щоб не повiсилася на йому здуру в туалетi! Знаємо ми рiзнi випадки!
А на запитання:
– А як же?!.
– Ручками притримуй, дорогенька, ручками!
Може, хто не помiтив, але трусiв у цьому списку немає. I не тому, що породiлля має свої. Брати свої не можна в жодному разi! Що вiдповiдають з цього приводу, не скажу, але, мабуть, щось не менш аргументоване та однозначне. Труси – це те омрiяне, що тишком-нишком передадуть тобi рiднi наступного дня, замаскувавши їх пiд бутерброд, пачку печива тощо.
Але це потiм. А поки що – наступна малоприємна процедура – очищення кишечника великою клiзмою та… (ой, лишенько!) голiння… Одразу пригадується анекдот про Сару, котру голив Абрам… Тiльки навряд Сарi вдалося зробити те, що вiн їй радив. Проте нашому молодшому персоналу з їхнiми тупими багаторазовими лезами «Нєва» це якось вдавалося. Хоча можна було залагодити цю справу ще вдома.
...