Rodovij V?dm?nok : Ukrainian Language

by M?la ?vancova

Overview

This novel is in the Ukrainian language. Genitive Case is a novel about women of our time, residing in Kyiv, who have lived through Perestroika, Chernobyl, the collapse of the Soviet Union and economic crisis. They all met in the hospital in the maternity ward where they gave birth to children on the New Year Eve.

Each of the characters life has developed in its own way, but all are worthy of admiration, as they were able to withstand the challenges life throws at them.

Years passed, and now fate brings them together again. Surprisingly, their adult children, all Capricorn’s, met each other even before their mothers met again... Rodovyi Vidminok, Mila Invancova.

/// «Родовий відмінок» - роман про наших сучасниць, киянок, жінок, в житті яких основними віхами стали перебудова, Чорнобиль, розвал Союзу, економічна криза.

Знакова подія у їхній долі - знайомство в пологовому будинку початку вісімдесятих, де вони напередодні Нового року народили дітей.

У кожної з героїнь життя склалося по-своєму, проте всі вони гідні захоплення, тому що зуміли вистояти перед неймовірними труднощами як побутового, так і морального характеру.

Минули роки, і ось доля знову зводить їх разом. Дивно, але їхні дорослі діти-Козероги, як виявилося, познайомилися ще до того, як зустрілися давні подруги ...

Mіla Іvancova - Rodovij vіdmіnok

Product Details

ISBN-13:	9781782678168
Publisher:	Glagoslav Distribution
Publication date:	12/01/2012
Sold by:	Barnes & Noble
Format:	eBook
Pages:	296
File size:	409 KB
Language:	Ukrainian

About the Author

Mila Ivantsova was born in 1960, now lives in Kyiv. She majored in college in Russian language and literature and French language. Since then she worked as a school teacher, the Lyceum of Tourism and Institute of Tourism. She is an experienced translator, having worked for a non-profit organization Pompiers d'Alsace, translated Dolphin Wigan’s Les Heures Souterraines and poetry, her experience in journalism includes work for the magazine With You in Kyiv, the magazine Mandry in Kyiv, the newspaper The High Castle in Lviv and various online publications. The story of Mila Ivantsova published in the journal of Ukraine, Estonia, Germany, Russia, New Zealand and Israel. Published two collections of short stories in Russian: It’s a strange life (2002) and Triangle Happiness (2006). Her novels Genitive Case (Nora-Druk) and Stained Glass (Nora-Druk) and Keys to the Elevator (CDS) won the Publishers Choice Award of by the All-Ukrainian contest of novels, screenplays and plays "The Coronation of the Word" (2009, 2010 and 2011), nominated for the BBC's 2009 and 2010 Best Book of the Year Award, and won the prize of the magazine Correspondent in 2009. Her novel Parallel Reading won third prize in the "Coronation of the Word 2012". In November 2012 Mila was awarded the "Golden Writers of Ukraine." /// Народилась 27.11.60, живе в Києві, освіта вища філологічна (КДПІ ім.Горького, спеціальність «Російська мова та література та французька мова»). Працювала викладачем у школі, ліцеї Туризму, інституті Туризму. Має досвід перекладацької роботи (гуманітарна органцзація «Pompiers d’Alsace», переклад роману Дельфін де Віган «Les heures souterraines», поетичні переклади), журналістський досвід (журнал «С тобой», Київ, журнал "Мандри" Київ, газета «Високий Замок» Львів, різні інтернет-видання). Оповідання Міли Іванцової друкувалися в журналах України, Естонії, Німеччини, Росії, Нової Зеландії, Ізраілю. Видано дві збірки оповідань російською мовою: "Странная штука – жизнь" (2002р) та "Процент треугольного счастья" (2006р). Романи «Родовий відмінок» ("Нора-Друк"), «Вітражі» ("Нора-Друк") та «Ключі від ліфта» ("КСД") отримали відзнаку "Вибір видавців" на Всеукраїнському конкурсі романів, кіносценаріїв та п'єс "Коронація слова" (2009, 2010 та 2011 рр), а також їх було відзначено у рейтингах «Книга року БіБіСі» 2009 та 2010 років та «Краща книга року» журналу «Кореспондент» в 2009р. Роман "Гра в паралельне читання" посів третє місце в "Коронації слова 2012" В листопаді 2012 року нагороджена відзнакою "Золотий письменник України".

Read an Excerpt

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧИСТИЛИЩЕ

Першою неприємнiстю у будь-якiй лiкарнi є заповнення особової картки, яка в руках персоналу може стати лаконiчною iсторiєю хвороби чи товстою книжкою, яку нiколи нiде не надрукують. Пологовий будинок першої половини вiсiмдесятих у передноворiчному Києвi не був винятком. Споглядаючи досвiдченим оком схвильовану породiллю, чергова медсестра ставить iз десяток-пiвтора запитань про все, що згiдно з анкетою є важливим за цих обставин.

Перенести анкетування на пiзнiше вдається лише тим, хто вже не може терпiти i, зiбравши руками докупи переднiй та заднiй подоли спiдницi (щоб не впустити додолу найцiннiше), позойкуючи, нервово шукають очима, куди б лягти… Цих опитувати марно. Їх опитають пiзнiше або запитають у рiдних. А тих, котрi народили дорогою, в лiфтi чи, випадково, вдома, не дочекавшись «Швидкої», все ж «описують» у черзi наступних манiпуляцiй.

Ще треба мати з собою направлення з жiночої консультацiї. Це святе! I всi жiнки це знають. Тож носять із собою заздалегiдь, куди б не йшли.

Але бувають безтолковi особи, котрi умудряються того самого дня вийти з iншою сумочкою. От студентка Iринка, наприклад. Цей русявий кучерявий, колись стрункий, а тепер обважнiлий ангел був заляканий персоналом такими фразами:

– Знаємо ми вас, молодих! Ми таких уже бачили… Нi тобi iменi, нi прописки, нi направлення, а потiм – шасть! А країнi – подаруночок!

Чоловiк Iринки у передпокої запевняв, що вони не збираються робити подаруночки країнi, Iринка плакала чи то вiд болю, чи вiд образи, а процес розвивався природним шляхом. Заповнили анкету зi слiв, поставили на картцi олiвцем великий знак запитання. Iринку вiдвели на другий поверх до передпологової палати, але поглядали суворо.

До слова, щоб не подумали, що до цього закладу можна потрапити в тому, в чому б вам хотiлося, кiлька слiв про форму одягу: не без зiтхання, здригання, гидливостi та смiху крiзь сльози.

Мало хто лягає сюди заздалегiдь. А тим, кому «припекло», загалом не до вбрання, аби лише все вийшло, як належить. Але ритуал переодягання – то святе… Усе своє нестерильне i домашнє залишається родичам або здається кастелянцi в спецiальну шафку пiд ключ.

Натомiсть видають:

– капцi-шльопанцi, начебто шкiрянi, начебто тi, що пройшли санобробку, величезнi;

– хустку-трикутник бавовняну;

– сорочку нiчну бавовняну без розмiру, страшну;

– халат, колись веселого кольору, без ґудзикiв, тобто «на запах», без пояса. Теж страшний.

На наївне запитання про пояс вiдповiдь медперсоналу недосвiдченим така:

– А щоб не повiсилася на йому здуру в туалетi! Знаємо ми рiзнi випадки!

А на запитання:

– А як же?!.

– Ручками притримуй, дорогенька, ручками!

Може, хто не помiтив, але трусiв у цьому списку немає. I не тому, що породiлля має свої. Брати свої не можна в жодному разi! Що вiдповiдають з цього приводу, не скажу, але, мабуть, щось не менш аргументоване та однозначне. Труси – це те омрiяне, що тишком-нишком передадуть тобi рiднi наступного дня, замаскувавши їх пiд бутерброд, пачку печива тощо.

Але це потiм. А поки що – наступна малоприємна процедура – очищення кишечника великою клiзмою та… (ой, лишенько!) голiння… Одразу пригадується анекдот про Сару, котру голив Абрам… Тiльки навряд Сарi вдалося зробити те, що вiн їй радив. Проте нашому молодшому персоналу з їхнiми тупими багаторазовими лезами «Нєва» це якось вдавалося. Хоча можна було залагодити цю справу ще вдома.

...