Hmary: Ukrainian Language

Hmary: Ukrainian Language

by Ivan Nechuj-Levyc'kyj

NOOK Book(eBook)

$3.99

Available on Compatible NOOK Devices and the free NOOK Apps.
WANT A NOOK?  Explore Now
LEND ME® See Details

Product Details

ISBN-13: 9781783841967
Publisher: Glagoslav E-Publications
Publication date: 12/24/2013
Sold by: Barnes & Noble
Format: NOOK Book
Pages: 390
File size: 2 MB

About the Author

Іван Семенович Левицький (1838 — 1918) (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості. Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі (1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я” (1879), “Бурлачка” (1880). Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі. У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі. В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.

Read an Excerpt

Одного лiтнього гарячого дня, в мiсяцi липцi 183… року, з города Тули вийшла купка хлопцiв, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сiртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконнi широкi й круглi картузи. Кожний мав за плечима торбу з одежею, книжками й харчами; кожний держав у руцi палицю. Паничi були високi на зрiст, кремезнi, широкоплечi й русявi, їх рум'янi, повнi щоки були здоровi якось по-сiльськiй; жилавими руками, кремезними плечима й шиями вони скидались на великоруських робiтникiв або крамарiв-коробейникiв. Мiж ними один був вищий од усiх цiлою головою: то був їх поводатар, Степан Воздвиженський. Це були тульськi семiнаристи. Вони йшли до Києва. Деякi були посланi на скарбовi грошi в Київську духовну академiю, деякi були простi семiнаристи, що, скiнчивши курс, йшли до Києва на прощу.

Широкий i вольний був їм шлях на Україну. Лiтня спека застелила його на долоню курявою. Сонце пекло з гарячого неба. Курява посiла на семiнаристiв, облiпила їм лиця так, що вони не впiзнавали один одного. Пiт котився з їх потьоками i, помочивши чорну куряву, пописав їх лиця довгими смужками.

Кандидатам до академiї були виданi скарбовi грошi на поштовi конi до самого Києва. Одначе вони не поїхали за тi грошi, а пiшли пiшки i грошi постановили пропити дорогою, ще й товаришiв-богомольцiв напоїти. Стаючи коло корчом на спочинок, вони гуляли й пили й товаришiв поїли. Останнi поштовi грошi вони пропили в Броварах, недалечке од Києва, хрестячись i молячись до синiх святих київських гiр, на котрих бiлiли церкви й дзвiницi, блищали проти сонця золотi хрести й банi церков. Хоч далека, зате ж весела була їм дорога до Києва! Забачивши святий Київ, вони зареклися бiльше пити, щоб вступити по-християнськiй до святого мiста.

З чорного чернiгiвського бору вони вийшли на низький берег Днiпра. Перед ними за Днiпром з'явилась чарiвнича, невимовне чудова панорама Києва. На високих горах скрiзь стояли церкви, дзвiницi, неначе свiчi палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме проти їх стояла лавра, обведена бiлими високими мурованими стiнами та будинками, й лиснiла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квiток. Коло лаври ховались у долинах мiж горами пещери з своїми церквами, мiж хмарами садкiв та винограду. А там далi, на пiвнiч, на високому шпилi стояла церква св. Андрея, вирiзуючись всiма лiнiями на синьому небi: коло неї Михайлiвське, Софiя, Десятинна… Подiл, вганяючись рогом в Днiпро, неначе плавав на синiй, прозорiй водi з своїми церквами й будинками. Всi гори були нiби зумисне заквiтчанi зеленими садками й букетами золотоверхих церков, їх заквiтчала давня невми-раюча українська iсторiя, неначе рукою якогось великого артиста…

Стоять київськi гори непорушне, заглядають в синiй Днiпро, як i споконвiку, несуть на собi пам'ятку про минувшiсть для того, хто схоче її розумiть, i ждуть не дiждуться, поки знов вернеться до їх слава старого великого Києва, поки знов заквiтчають їх потомки давнiх батькiв свiжими квiтками iсторiї…

Тульськi семiнаристи стрiли велику силу прочан, що йшли з далекого краю до Києва. Всi богомольцi, побачивши Київ, попадали навколiшки, хрестились, молились i били поклони.

Тульськi семiнаристи пiшли прямо на гору до лаври. Умившись i трохи прибравшись, вони пiшли на поклiн до митрополита, свого земляка. Митрополит вийшов до них, i вони всi впали йому в ноги й поцiлували його в руку.

- З якої губернiї? Якого повiту? З якого села? - розпитував митрополит кожного. - Чи всi ви пiдете в академiю?

Молодi люди давали одповiдь. Дехто обзивався, що поступає в академiю, дехто просив у митрополита парафiї на Українi.

- Роздiлiться! - промовив митрополит. - Хто йде в академiю - ставай по правий бiк, хто в попи - ставай налiво.

По такiй командi хлопцi роздiлились i стали одесную й ошую свого пастиря. ...

Customer Reviews

Most Helpful Customer Reviews

See All Customer Reviews